17 Травень, 2011 - 13:14 — Зоя Тимцунік 
Цікава річ – людська пам’ять. Незначне й поверхове відсіює, наче полову, доленосні події закарбовуються намертво. Як у жителя райцентру Григорія ЩЕРБАКА – підпільника, партизана, учасника бойових дій. Уродженець с. Літвиця Дубровицького району не встиг за Польщі закінчити другий клас, як у 1939-ому загриміли залпи Другої світової. Брат Ларіон, який був головою сільради й не уникнув би розправи, відійшов разом з радянськими військами, Михайла теж призвали на фронт. Уся родина, до речі, у підпіллі боролася проти фашистських окупантів. Тепер левова частка труднощів визвольної боротьби лягла на плечі батька, йому допомагав наймолодший – Гриша, якому в 1943 виповнилося чотирнадцять.
- Якось на Ганни (22 грудня) до хати завітали партизани. Вимагали в батька, який саме знемагав від тифу, щоб відвіз їх у село Озери, де на той час розташовувався поліцейський штаб. Дорогу – а проїхати треба було через два населені пункти – знав добре, отож без вагань замінив хворого тата. Хоч і розумів, що з цієї небезпечної подорожі можу й не повернутись. З восьми партизанів залишилось сім: один помер від поранення в живіт. Штаб тоді спалили, а поліцаїв розігнали. Проте світ не без «добрих» людей: хтось із односельців, добре обізнаних про зв’язок Щербаків із підпіллям, доповів поліцаям, і вони 28 травня 1946 року батька розстріляли. Тоді ж, палаючи бажанням помститися за смерть дорогої людини, Григорій став «яструбком» - членом винищувального закону. У 1948-ому квартирували на станції Немовичі, а годували їх по черзі члени тамтешнього кооперативного господарства. Одного разу після вечері поверталися з Олександром Шаламаєм у село. Стривожило те, що чомусь замовкли собаки. Та не встиг це обмізкувати, як почув: «Стій! Руки вгору!». Єдине, що спромігся зробити, - непомітно викинути комсомольський квиток. Погрожуючи зброєю, юнака привели в хату, де вечеряли лісові хлопці. Старший, з пов’язкою на оці, почав допитувати. Метикуватий «яструбок» не зізнався, що з Дубровиччини, переконав, що живе на Пролетарській у Сарнах. Нібито повірили, вивели в кухню. Проте через деякий час зв’язали руки мотузкою і повели дорогою до хутора Михнівка. Там 19-річного юнака збирались повісити. Та втрутилось провидіння: батько одного з лісовиків так гаряче благав пощадити молоде життя, що його врешті-решт послухали. Зняли мотузку, відпустили, однак мусив пообіцяти, що нікому не розкаже. Даного слова дотримав, а до рятівника не раз приїжджав у гості, коли це криваве протистояння закінчилось. А в «яструбках» перебував аж до 1950 року, поки тодішній райвійськком Сєвєр не наказав здати зброю. У мирний час трудився трактористом, бригадиром тракторної бригади, відтак 32 роки водієм у ПМК-66. Зараз Григорій Щербак на заслуженому відпочинку. Позначилася підпільна боротьба на його здоров’ї: коли скакав верхи виконувати чергове завдання, перечепився шиєю за натягнутий над стежкою дріт, серйозно пошкодив горло. Нині має інвалідність другої групи. Проте, незважаючи на пережите, зберіг ясний розум, чітку дикцію та оптимістичний погляд на життя. Спілкується з дітьми й онуками, радіє, що їм не довелось зазнати поневірянь, на які багата була його молодість.
Автор фото Василь Сосюк.
- Якось на Ганни (22 грудня) до хати завітали партизани. Вимагали в батька, який саме знемагав від тифу, щоб відвіз їх у село Озери, де на той час розташовувався поліцейський штаб. Дорогу – а проїхати треба було через два населені пункти – знав добре, отож без вагань замінив хворого тата. Хоч і розумів, що з цієї небезпечної подорожі можу й не повернутись. З восьми партизанів залишилось сім: один помер від поранення в живіт. Штаб тоді спалили, а поліцаїв розігнали. Проте світ не без «добрих» людей: хтось із односельців, добре обізнаних про зв’язок Щербаків із підпіллям, доповів поліцаям, і вони 28 травня 1946 року батька розстріляли. Тоді ж, палаючи бажанням помститися за смерть дорогої людини, Григорій став «яструбком» - членом винищувального закону. У 1948-ому квартирували на станції Немовичі, а годували їх по черзі члени тамтешнього кооперативного господарства. Одного разу після вечері поверталися з Олександром Шаламаєм у село. Стривожило те, що чомусь замовкли собаки. Та не встиг це обмізкувати, як почув: «Стій! Руки вгору!». Єдине, що спромігся зробити, - непомітно викинути комсомольський квиток. Погрожуючи зброєю, юнака привели в хату, де вечеряли лісові хлопці. Старший, з пов’язкою на оці, почав допитувати. Метикуватий «яструбок» не зізнався, що з Дубровиччини, переконав, що живе на Пролетарській у Сарнах. Нібито повірили, вивели в кухню. Проте через деякий час зв’язали руки мотузкою і повели дорогою до хутора Михнівка. Там 19-річного юнака збирались повісити. Та втрутилось провидіння: батько одного з лісовиків так гаряче благав пощадити молоде життя, що його врешті-решт послухали. Зняли мотузку, відпустили, однак мусив пообіцяти, що нікому не розкаже. Даного слова дотримав, а до рятівника не раз приїжджав у гості, коли це криваве протистояння закінчилось. А в «яструбках» перебував аж до 1950 року, поки тодішній райвійськком Сєвєр не наказав здати зброю. У мирний час трудився трактористом, бригадиром тракторної бригади, відтак 32 роки водієм у ПМК-66. Зараз Григорій Щербак на заслуженому відпочинку. Позначилася підпільна боротьба на його здоров’ї: коли скакав верхи виконувати чергове завдання, перечепився шиєю за натягнутий над стежкою дріт, серйозно пошкодив горло. Нині має інвалідність другої групи. Проте, незважаючи на пережите, зберіг ясний розум, чітку дикцію та оптимістичний погляд на життя. Спілкується з дітьми й онуками, радіє, що їм не довелось зазнати поневірянь, на які багата була його молодість.
Немає коментарів:
Дописати коментар