Савчин О.М.
У ХІХ на початку ХХ століть українське Полісся в межах Російської імперії розміщувалось на теренах вище міста Рівного- Новоград -Волинський- Радомишль: на сході цей етнографічний район обмежений Дніпром, а на заході- річкою Горинь. Після Першої світової війни відбулися значні зміни в політичній підпорядкованості земель Полісся. Зокрема 4 лютого 1921 року частину земель Волинської губернії було поділено та зараховано до новоутворених Волинського і Поліського воєводств Польщі. Точніше, частина Вирівської волості відійшла до Клесівської гміни Сарненського повіту Поліського воєводства. До цього ж повіту відійшли також колишні волості Рівненського повіту Волинської губернії: Немовицька, Висоцька та Дубровицька. Переважна більшість поселень, що на початку ХХ століття входила до Косирицької волості Овруцького повіту 1921 року відійшла в склад Сарненського повіту. Подальшу реформу адміністративного устрою, що позначилась на поселеннях Сарненського повіту, провели 1930 року, коли цей повіт приєднали до Волинського воєводства.
До 1911 року у Рівненському повіті Волинської губернії знаходились і 11 поліських волостей: Березненська, Вирівська, Висоцька, Деражнянська, Дубровицька, Костопільська, Любиківська, Немовицька, Селищанська, Степанська та Стиднинська і займали 6459, 6 квадратних кілометрів або 75 відсотків площі всього повіту. Упродовж 1858-1884 років чисельність населення у 8-ми з 11-ти адміністративних одиниць зросло 2,8 відсотка у Костопільській волості, до 28,5 відсотка – у Немовицькій, а в трьох інших- зменшилось від 1 відсотка у Дубровицькій волості й до 15 відсотків- у Березнянській.
У середині 60 років ХІХ століття у межах Волинської губернії, яка перебувала у складі Російської імперії, налічувалося 3464 населені пункти, з них 3317- поселення сільського типу. До 1883 року загальна кількість їх зросла і становила вже 5089 населених пунктів. Отож лише за неповних 30 років кількість поселень на землях нашого краю зросла на 53 відсотки.
У 1921 року на території Рівненського повіту, що увійшов до складу Польщі налічувалося 1010 поселень, із них 61 відсоток перебували на території колишніх поліських волостей. З 1910 по 1921 роки зникло 184 поселення, тоді, як виникло 185. Зокрема у Немовицькій волості з обліку було знято 6 поселень, а зафіксовано 10нових, у Степанській волості 16 і22- відповідно.
Згідно з даними адміністративно-територіального устрою УРСР від 1 вересня 1946 року на відміну від початку 1920 років кількість населених пунктів скоротилося на 13,8 відсотка. Однак на території колишніх поліських волостей процес розвитку поселень був різний; у семи з одинадцяти північних волостей Рівненського повіту, порівняно з даними 1921 року, зменшення кількості поселень сягнуло від 16, 6 у Дубровицькій волості до 7,8 відсотків- у Костопільській. В той же час кількість населених пунктів збільшилася на : 5 одиниць у Степанській волості і 37 одиниць у Немовицькій, 83 одиниці – у Вирівський.
Велику групу сільських поселень Полісся становили хутори,фільварки, урочища і лісові сторожки. Дуже поширеним типом поселення був “хутір”-сільське, часто однодвірне поселення за межами села. Спорадично “хуторами” й “урочищами” називали поселення на лісорозробках. Так у списках населених пунктів значиться Лісовий Двір і Лісопильня Степанської волості, натомість, як “урочище”, спершу фігурує Рудня Карпилівська Немовицької волості.
Стрімкий ріст кількості хуторів сприяв циркуляр №15 виданий Головним управлінням землевпорядкування і хліборобства Російської імперії 25 квітня 1908 року, яким перед повітовими землевпорядними комісіями було поставлено завдання по створенню в усіх повітах показових селянських господарств, завдяки чому, до 2011 року загальна кількість поселень у Волинській губернії зросла на 138 відсотків, лише за п”ять років після видачі циркуляру, кількість поселень збільшилась на 327 одиниць.
На жаль брак даних в міжвоєнний і повоєнний періоди не дає змоги простежити подальший розвиток поселень. До того ж багато населених пунктів було перейменовано на радянський лад і вони появились в документах, як нові окремі поселення. Відомо, що вже у 1946 році на території українського Полісся кількість поселень зменшилась на 67 відсотків. Через той же брак даних про кількість поселень на 1951 рік, не можливо достеменно визначити конкретний період часу,коли почалася ліквідація малодвірних поліських поселень. Однак навіть ті похідні дані, що, засвідчують- ймовірно, зменшення кількості поселень було значним у період створення колгоспів, у які примусово концентрували селян, через усуспільнення землі, що й привело до зникнення хуторів. Бо ж вже у статистичних характеристиках за 1951 рік “двір”, як основний елемент господарської характеристики населеного пункту вже не значиться, основним показником для характеристики населеного пункту обрали “колгосп” і кількість “хатніх” номерів…
У ХІХ на початку ХХ століть українське Полісся в межах Російської імперії розміщувалось на теренах вище міста Рівного- Новоград -Волинський- Радомишль: на сході цей етнографічний район обмежений Дніпром, а на заході- річкою Горинь. Після Першої світової війни відбулися значні зміни в політичній підпорядкованості земель Полісся. Зокрема 4 лютого 1921 року частину земель Волинської губернії було поділено та зараховано до новоутворених Волинського і Поліського воєводств Польщі. Точніше, частина Вирівської волості відійшла до Клесівської гміни Сарненського повіту Поліського воєводства. До цього ж повіту відійшли також колишні волості Рівненського повіту Волинської губернії: Немовицька, Висоцька та Дубровицька. Переважна більшість поселень, що на початку ХХ століття входила до Косирицької волості Овруцького повіту 1921 року відійшла в склад Сарненського повіту. Подальшу реформу адміністративного устрою, що позначилась на поселеннях Сарненського повіту, провели 1930 року, коли цей повіт приєднали до Волинського воєводства.
Стара карта Немович.
У середині 60 років ХІХ століття у межах Волинської губернії, яка перебувала у складі Російської імперії, налічувалося 3464 населені пункти, з них 3317- поселення сільського типу. До 1883 року загальна кількість їх зросла і становила вже 5089 населених пунктів. Отож лише за неповних 30 років кількість поселень на землях нашого краю зросла на 53 відсотки.
У 1921 року на території Рівненського повіту, що увійшов до складу Польщі налічувалося 1010 поселень, із них 61 відсоток перебували на території колишніх поліських волостей. З 1910 по 1921 роки зникло 184 поселення, тоді, як виникло 185. Зокрема у Немовицькій волості з обліку було знято 6 поселень, а зафіксовано 10нових, у Степанській волості 16 і22- відповідно.
Згідно з даними адміністративно-територіального устрою УРСР від 1 вересня 1946 року на відміну від початку 1920 років кількість населених пунктів скоротилося на 13,8 відсотка. Однак на території колишніх поліських волостей процес розвитку поселень був різний; у семи з одинадцяти північних волостей Рівненського повіту, порівняно з даними 1921 року, зменшення кількості поселень сягнуло від 16, 6 у Дубровицькій волості до 7,8 відсотків- у Костопільській. В той же час кількість населених пунктів збільшилася на : 5 одиниць у Степанській волості і 37 одиниць у Немовицькій, 83 одиниці – у Вирівський.
Волинське воєводство.
Стрімкий ріст кількості хуторів сприяв циркуляр №15 виданий Головним управлінням землевпорядкування і хліборобства Російської імперії 25 квітня 1908 року, яким перед повітовими землевпорядними комісіями було поставлено завдання по створенню в усіх повітах показових селянських господарств, завдяки чому, до 2011 року загальна кількість поселень у Волинській губернії зросла на 138 відсотків, лише за п”ять років після видачі циркуляру, кількість поселень збільшилась на 327 одиниць.
На жаль брак даних в міжвоєнний і повоєнний періоди не дає змоги простежити подальший розвиток поселень. До того ж багато населених пунктів було перейменовано на радянський лад і вони появились в документах, як нові окремі поселення. Відомо, що вже у 1946 році на території українського Полісся кількість поселень зменшилась на 67 відсотків. Через той же брак даних про кількість поселень на 1951 рік, не можливо достеменно визначити конкретний період часу,коли почалася ліквідація малодвірних поліських поселень. Однак навіть ті похідні дані, що, засвідчують- ймовірно, зменшення кількості поселень було значним у період створення колгоспів, у які примусово концентрували селян, через усуспільнення землі, що й привело до зникнення хуторів. Бо ж вже у статистичних характеристиках за 1951 рік “двір”, як основний елемент господарської характеристики населеного пункту вже не значиться, основним показником для характеристики населеного пункту обрали “колгосп” і кількість “хатніх” номерів…
Немає коментарів:
Дописати коментар