Давня історія Степанського князівства і відповідно нашого краю не дістала належного відбитку ні в спеціальній літературі, ні в дослідженнях археологів. Коротенькі статті в енциклопедіях та довідниках, серед яких найкраща М. Максимовича «О городе Степань», опублікована в часописі «Киевлянин» в 1850 році, не передають і десятої частини тогочасної минувшини краю.
Там, де починались болотяні заплави, починаються волинські історичні поселення-пам’ятники, зокрема Городець, Корост, Немовичі, Кричилськ. Завдяки дослідженням вихідця із Степаня, літератора, члена Національної спілки краєзнавців України, старшим викладачем кафедри релігієзнавства НаціональногоНемовичі. Історія без прикрас Автор Савчин О.М. 6 університету «Острозька академія Валерія Войтовича вдалося віднайти досить вагомий і цінний документ, у якому літописну згадку про містечко Степань, як центр самостійного Степанського князівства в записі про події 1292 р. відноситься до 1005 р., тобто на 285 років раніше офіційної. Ось це історичне свідчення: в «Турове в лето 6513 (1005 р.) до Турівської єпархії Пінська, Новогрудка, Городні, Берестя, Вовковийська, Здітова, Нобеля, Степані, Дубровиці, Висоцька, Слуцька, Копиля та інших міст», яке варто віднести до більш пізніших часів, однак сам перелік дає уявлення про значну територію цієї єпархії. Відповідно на такий же термін і пересунулись інші дати. З цих поселень у X столітті на прип’ятських землях дреговичів виникло Туровське князівство, яке ввійшло до складу Київської Русі. По смерті Мстислава Великого в 1132 році єдність земель Київської Русі лишалась чисто номінальною. Землі, на яких виникло містечко Степань, стали пограниччям Волинської і Туровської земель. Процес розпаду Туровського князівства прискорився в другій половині XII столітті при синах Юрія Ярославича. Найсильнішим відламком Туровського князівства стало Пінське князівство, від якого, в свою чергу, в XIII столітті відділився уділ Дубровиця. Дубровицький князь Олександр загинув у 1223 році в битві на Калці. Пінські та дубровицькі князі пробували розширити свої володіння за рахунок Волинських земель, використовуючи складне становище Романовичів. Особлива активізація їх діяльності припадає на 1228-1232 роки, коли велася боротьба за спадщину луцького князя Мстислава Німого та його сина Івана. Кордон з Київським князівством простягався вздовж правого берега Горині. З кінця XII сторіччя Корецький вузол оборони остаточно був закріплений за волинськими князями. Разом з Корецьком сюди входили Сапогинь, Куніль і Гольське. Після походів Ярослава Ізяславича у 1173-1174 роках прикордонною річкою стала Случ. З початку ХІІІ століття південна частина Погорини влилася до складу Луцького князівства і належали князям Острозьким. Північна частина розпалася на Городельське, Степанське і Дубровицьке князівства, що сформувалися на підвалинах Дорогобузького і Пересопницького князівств[6]. Погорина згадується в «Повісті минулих літ» під 1097 роком і в Іпатіївському літописі під 1235 роком під час війн Данила Галицького з князями Ізяславом Мстиславичем і Михайлом Чернігівським. ЛегендиНемовичі. Історія без прикрас Автор Савчин О.М. 7 Існує кілька легенд про походження назви села Немовичі. Згідно першої, на цій землі випасалась панська худоба. Пастух був німим. Сюди ж висилались збезчещені покоївки зі своїми чоловіками. Першою сім’єю стали Мичка Кіндрат Якимович з дружиною Парасковією. Мали вони велику сім’ю – 11 дітей. Один із синів Кіндрата – Марко – служив у пана в Дубровиці при дворі. Саме він дав назву селу, коли говорив про чергову покоївку: “Уже піде до німого (до Немович)”. Згідно другої легенди граф із Дубровиці приїжджав у цю місцевість на полювання, на рибалку. Тут були запашні луки, розкішні гаї та діброви, багато звірів та птахів. Річка та озера були переповнені рибою. Панський кучер був німим. За вірну службу пан дозволив йому жити тут (під Поповою горою), побудував йому сторожку, де він жив із сім’єю. Тут же зберігалось рибальське знаряддя, човни, все необхідне для полювання. Згодом кучер збудував собі будинок і тим поклав початок селу Німовичі. ( легенди записані першим краєзнавцем Немович Яременком Денисом Івановичем). А ця, третя легенда, знайдена автором, твердить, що на чолі громади плисаків стояв німий ватаг, який мовчки виконував рішення віче. Всі інші при голосуванні за прикладом ватага, мовчки з необхідними гримасами, кивали головами. Через таке німе віче громаду почали називати Німовичами /синами німого/. З часом назва «Німовичі» трансформувалась у Немовичі. Підтвердженням древності села може послужити й дубовий човен не менш, як восьмисотлітньої давнини, знайдений в річищі Случа мешканцями сусіднього села Чудель у 2013 році. Ця знахідка свідчить, що на берегах Случа у той прадавній час вже існувала розвинута цивілізація, бо ж дуб не так просто піддається обробці. То ж необхідні були відповідні знання й інструменти. Звісно, ми всі пов"язані з минулим і майбутнім, під "ми" я розумію теперешність і навіть борючись з минулим, ми повинні цьому минулому завдячувати,що воно було і цуратись та ігнорувати ним ми не маємо ніякого права
. КАМІННИЙ ХРЕСТ НА РОЗПУТТІ
Немовичі. Історія без прикрас Автор Савчин О.М. 8 Відносно віку кам"яного хреста, що стоїть на розпутті у Грем"ячому всупереч людській забудькуватості, і завдяки відмінній пам"яті 79- літнього нашого односельця Ющика Євгена Петровича нарешті встановлено вік цього християнського знаку пам"яті. ЄВген Петрович пам"ятає розповідь свого старшого брата Миколи, про те що в історичному журналі він читав згадку,наче хрест було витесено і встановлено козаками на честь визволення краю від монголо-татарського іга. /1380р./ Традиції втановленя хрестів-каменів на могилах пов'язують з поширенням християнства. Але ще й нині в деяких поліських селах ставлять хрести всім тим, хто пішов з села у світ широкий і не повернувся назад до рідної землі, кого поховали в чужих краях. Хрести ставили і при дорогах і як межові знаки. Їх можна зустріти поблизу криниць-джерел та святих дерев. З історичної літератури відомо, що хрести встановлювали і в місцях поганських культів, і там де ставалось вбивство, або була пролита чиясь кров. Їх ставили в місцях древніх святищ-капищ, відомих подій, битв, біля водних переправ, на курганах. Камінні хрести, котрі були встановлені не на кладовищах, у великій мірі перебрали на себе функції святих каменів чи навіть язичницьких ідолів (кумірів-стуканів, бовванів, старих богів, божниць, святих каменів). З деяких хрестів шкребли порошок на ліки. Деякі хрести мали чудодійну силу зцілювати хворих при простому дотиканні. Інші допомагали при звертанні до них з молитвою. Окремі камені-хрести сприяли дівчатам вийти заміж чи навести лад у подружньому житті. Вважалося, що деякі Святі Хрести щорічно збільшуються в розмірах, інші навпаки – «тануть у землю». Ще зовсім недавно до деяких хрестів відбувались «хресні ходи» на Трійцю, Петра і Павла, Здвиження. На хрести пов'язували вишиті рушники. Клали біля них жертви – гроші, сушені ягоди, м'ясо, мед, рибу, конфети. Хрести можуть бути орієнтирами при переховуванні скарбів. Існувала давня традиція розбійників ховати награбоване поблизу від кам'яного хреста. Існують легенди про чудодійну появу хрестів у певних святих місцях, як то місця загибелі воїнів. Камінні хрести і надмогильні «пласкі» камені ще доволі часто зустрічаються у найближчих до ПоліськогоНемовичі. Історія без прикрас Автор Савчин О.М. 9 заповідника селах. Древні майстри вміли тесати «надгробні хрести». Камінні хрести з напливами лишайників, шматочками зеленого моху просто чарують око. Від них нелегко відвести погляд. Вони заворожують довершеністю форм і відповідністю структури каменню... Однак Вікімапія чомусь стверджує інше: »Крест врос в землю. Стоит на развилке дорог. Раньше там было пустое место. Откуда он взялся, никто не знает. Известно, что в годы освободительной войны 1648-1654 гг. Немовичи были освобождены от польских феодалов полковником Иваном Богуном. Есть предположение, что под крестом похоронены воины императрицы Екатерины II, которые погибли в боях с турками. Сама Екатерина заезжала в Немовичи, отдыхая на хуторе Михновский возле часовни (за селом со стороны Зносичей).» У роки войовничого атеїзму немовицькі "хлопці" хотіли витягти його з землі. Тягнучи трактором Борис Лісаса переламав його. Пізніше люди його встановили знову, а ще пізніше під час прокладання шосейного покриття, перемістили його на один метр до узбіччя дороги
Немає коментарів:
Дописати коментар