ТИННЕ. СЕЛО ОБГОРОДЖЕНЕ ТИНАМИ

Тинне, глибинка Полісся, розкинулося серед зелених лісів, луків, озер і дібров. Розташоване за 30 км від райцентру. Площа населеного пункту 440,3 га, через який протікає річка Случ, ніби розділяючи його не дві частини. Налічується 1119 господарських дворів, в яких мешкають 4917 працьовитих і гостинних селян.

З історичних джерел Цю місцевість за свідченнями істориків, археологів і топонімістів, заселили ще в часи пізнього палеоліту ранньослов’янські племена, бо західна частина Поліся була своєрідним мостом, по якому пролягли шляхи першого масового розселення праслов’ян. А перші поселенці Тинного облюбували собі місцину на березі річки Случ. Сучасне українське слово «тин» асоціюється з огорожею, сплетеною з лози, ліщини чи тонкого гілля. За розповідями старожилів, ця назва перейшла на село, бо колись тут пролягав шлях на Березне, Сарни та Рівне. Люди з навколишніх сіл їздили й ходили ним. А оскільки окремі оселі були обгороджені тинами, то так його й найменували. Існує також версія, що назва пішла від невеличкої річки Тині, яка обіймала поселення з трьох боків і мала заболочене, тванисте побережжя, а весною її заповнювали розливні води Случа. Після їх спадання води повсюдно залишалося багато мулу (тини). Ще одне припущення під час історико-етнографічної експедиції в серпні 2004 року висловили його члени. Ніби на перших порах населений пункт обгородили загальним тином, який був обкопаний ровом. Саме це є характерним для більшості поселень слов’ян-дулібів. Хоч би як пояснювалося походження назви села, але істина посередині: кожна версія відлунює очевидною вірогідністю. З покоління в покоління старожили передають нащадкам легенду, що люди жили тут ще в часи монголо-татарських набігів. Рятуючись від нападників, наші предки переховувалися в урочищі «Брище». За переказами, ловили рибу, збирали ягоди та плели собі вбрання зі стебел кропиви.