ЗАСУДЖЕНІ НЕ ВИНУВАТИМИ. ХТО І КОЛИ БУДЕ ПОКАРАНИЙ?

 Хіба  можливо осягнути, обрахувати, записати на скрижалях Історії, скільки таких трагедій, фізичних і моральних, принесла Друга світова війна у кожен дім, кожну душу людську?..

Цікаву властивість має людська пам`ять. Чим більше лихоліть проносилось над нашою землею, тим виразніше, рельєфніше проступають з минулого імена і справи тих, чий подвиг залишився непоміченим сучасниками. Непоміченим, бо для одних те, що сталося в тіі трагічні роки було оповито незрозумілою завісою мовчання. Для інших – сама згадка була небезпечною, а один тільки натяк на особисте знайомство з репресованим міг коштувати не лише презирства, а й свободи.

Ледь не 75  років знадобилося для публічного оприлюднення офіційної інформації по встановленню попранної справедливості. З п”ятьох немовичан висновками прокуратури нарешті "змито" тавро «зрадник Батьківшини»

У 2018 році у світ вийшла восьма книга із   науково-документальної  серії книг «Реабілітовані історією» - Рівненська область. Включає анотовані біографічні довідки  на репресованих осіб,а згодом реабілітованих, чиї прізвища  починаються  на літери Р,С.

Мені «рідна»  літера С, тож  я і оприлюдню репресованих земляків  з мого рідноо села Немовичі Сарненського району Рівненської області.

Розпочну розповідь  з свого діда, Савчина Олексія Степановича. У книзі сказано:

Савчин О.С.Сільський голова з 1942 по 22.04.1944р.

 Савчин Олексій Степанович народився  в Немовичах 5 жовтня 1890 року,українець, письменний, мешканець села Немовичі, голова сільради,  заарештований 22 квітня 1944 року за обвинуваченням за статею 54-1а /»Зрада Батьківщині» та статею  54-11 /»Участь  в контреволюцйних організаціях» КК УРСР.

Помер  22 травня 1944 року у внутрішній тюрмі УНКДБ у Рівненській області..

25 травня 1944 року справу було переглянуто і призупинено   у зв’ язку з смертю звинуваченого….

10 лютого 1993 року справу призупинено за відсутністю складу злочину.( СБУ11966)

Звісно, ця інформація потребує коментарів:

Коментар 1. " Мене, народженого в СРСР, піонера,комсомольця постійно гнітила думка,» як так сталося , що мій рідний дід є ворогом народу. Статті звинувачення тягли єдине покарання – розстріл… Але чому ж тоді не репресували сім’ ю і не вивезли, як інших "зрадників", до Сибіру,

Моя бабуся, тобто  дідова дружина, згадувала, що 2 рази  його вдалося врятувати, давши хабар районному прокурору: перший раз  відразу  після Коляд у вигляді курки, другий раз у березні. Цього разу прокурор взяв гусака. При цьому він наголосив, що третього разу не буде.

 Лише  тепер вияснилося:- Дід не був засуджений. Хоч і звинувачення.. залишилися. А чи був ворогом, якщо  під страхом розстрілу не міг відмовитися від староства під час окупації?.- Хіба  питає згоди завойовник у поневоленої жертви? Зганяли селян на майдан, зазвичай у селі - це Вигін і оголошували наказ. Тож « погодився» і залишився живим ще два роки. Пропрацював майже три місяці і  при «совєтських» визволителях  сільським головою і в підсумку помер від знущань у тюрмі, з клеймом «ворог народу».Не зміг витримати допитів, що тривавали понад 20 годин, годі собі уявити у межах правосуддя! Катування безсонням, змушуючи жертву стояти струнко під час усього допиту, – один із широковживаних методів, який використовували кати НКВС-КДБ, щоб довести допитуваного до стану потьмарення свідомості, в якому деякі в’язні готові були підписати все, що вимагав слідчий. Навіть тяжко уявити, яких фізичних та психологічних впливів зазнавав допитуваний, та сама тривалість допиту –переконливо свідчить про катування, а надто, якщо взяти до уваги зрілий вік  знесиленого в”язня. У більшості в'язниць,  було обладнано спеціальні камери для знущань з широким набором знарядь тортур – щипців, кліщів, молотків, корсетів з набитими цвяхами, що їх одягали мученикам на груди, електричні крісла з різними дротами, спеціальні електричні лампи, інші пристрої. В'язні перед смертю зазнавали нечуваних знущань. Але й тут він виявився вище обставин, врятувавши власною смертю не лише  свою сім»ю а й весь рід від переслідувань і  репресій за часів радянщини.»

  
В мортиролозі є ще два прізвища «Савчин». В селі за цих людей ніхто ніколи не згадував, а виявляється вони були патріотами і без вини постраждалими:

Савчин Іван Андрійович, 1927 року народження, с. Немовичі Сарненського району. Українець, освіта 5 класів, заготівельник. Заарештований 6 листопада  1946 року Обвинувачення за ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР. Засуджений воєнним трибуналом  військ МВС  Рівненської області 25 червня  1947 оку на 10 років виправно- трудових таборів з конфіскацією майна Звільнений  20 квітня 1954 року. Реабілітований висновком прокуратури Рівненської області від 10 жовтня 1991 року (СБУ,5644)

Коментар 2.

На час арешту хлопцю було 19 років. Мабуть ще й не встиг обзавестися сім’єю. Через це і ніхто про нього не згадував.

Савчин Петро Олександрович, 1915 р.н.,с. Немовичі Сарненського району. Українець, селянин.Заарештований 12 червня 1944 року.Обвинувачення за статею 54-1а,54-11 КК УРСР. Засуджений воєнним трибуналом  військ НКВС  Рівненської області 7 жовтня 1944 року до вищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією майна. Вирок виконано 10 січня 1945 року.

 Реабілітований висновком прокуратури Рівненської області 20 грудня 1993 року (СБУ.,14969)

Коментар 3

Логіка підказує, що 19-ти річний парубок допомагав або  зі зброєю в руках боровся проти «визволителів», адже згідно рекомендацій та коментарів до ст..54 такі обвинувачені засуджувались до вищої міри покарання – розстрілу. Вірогідно, що сім’ ю вивезли. Тому й зараз про них в селі не пам" ятають…

Свирид Іларіон Максимович 1927 року народження.с.Немовичі Сарненського району.Українець, освіта 5 класів, заготівельник. Заарештований 1 листопада 1946 року. Обвинувачення за ст..54.1а,54-11 КК УРСР. Засуджений Воєним трибуналом  військ МВС Рівненської області 25 червня 1847 року на 10 років виправно трудових таборів.з конфіскацією майна. Звільнений 21 вересня  1955 року.

 Реабілітований  висновком прокуратури  Рівненської області від 10 липня 1991 року.(СБУ.5644)

Свирид Овер’ян Антонович,1918 р.н.с.Немовичі Сарненського району. Українець, селянин. Заарештований  3 червня 1944 року.Обвинувачення за ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР, ст..2  Указу ПВР СРСР від 19 квітня 1943 року. Засуджений воєним трибуналом НКВС Рівненської області 11 січня 1946 року на 15 років каторжних робіт 15 років, з позбавленням прав з конфіскацією майна. Звільнений 14 липня 1954 року.

 Реабілітований  висновком прокуратури Рівненської області від 12 жовтня 1993 рокую(СБУ.14323)

Коментар 4

Саме цим указом йосип Сталін поновив в СРСР каторжні роботи:

«ПРЕЗИДИУМ ВЕРХОВНОГО СОВЕТА СССР

УКАЗ

от 19 апреля 1943 года

О мерах наказания для немецко-фашистских злодеев, виновных в убийствах и истязаниях советского гражданского населения и пленных красноармейцев, для шпионов, изменников родины из числа советских граждан и для их пособников

… 2. Пособники из местного населения, уличенные в оказании содействия злодеям в совершении расправ и насилий над гражданским населением и пленными красноармейцами, караются ссылкой в каторжные работы на срок от 15 до 20 лет.» …

     Аналізуючи вироки, вищенаведеним землякам, звертаємо увагу, що їх  конвейерно «штампували» згідно статей 54 КК України. Що ж це за стаття така універсальна і Як вона появилась?

СТАТТІ 54¹ – 54¹⁴ КК УРСР 1927 і 1934 рр. (аналог ст. 58 КК РРФСР) – комплекс складу злочинів, що передбачали відповідальність за «контрреволюційну діяльність», «зраду батьківщини». Введені у Кримінальний Кодекс УРСР 1927 і в редакції від 20.07. 1934 – незабаром після Постанови ЦВК СРСР від 8.06.1934 «Про доповнення положення про злочини державні <...> статтями про зраду батьківщини». Цією постановою КК доповнювався статтями: 54¹а (зрада батьківщини, тобто дії, вчинені громадянами СРСР на шкоду військовій моці СРСР, його державній незалежності або недоторканності його території, як-от: шпигунство, видача військової або державної таємниці, перехід на бік ворога, втеча або переліт за кордон); : 54¹б (Ті ж злочини, вчинені військовослужбовцями); 54¹в (про відповідальність членів родин «зрадників», які навіть не знали про зраду, що сталася або мала статися); 54¹г (про відповідальність за недонесення про зраду, що готується або сталася). За першими двома статтями (1а і 1б) закон передбачав вищу міру покарання – страту з конфіскацією майна, заміна якої (10 роками позбавлення волі) допускалася тільки за ст.1а і лише «за наявності пом'якшуючих обставин».

Ст. 54¹⁰: «За пропаганду або агітацію, яка полягає в заклику до повалення, підриву або послаблення радянської влади чи до вчинення окремих контрреволюційних злочинів (ст.ст. 54² – 54⁹ цього Кодексу), а також за розповсюдження чи виготовлення або зберігання літератури того самого змісту застосовується –

позбавлення волі на строк не менш, як шість місяців.

За ті самі дії під час масових заворушень, або з використанням релігійних або національних забобонів мас, або у воєнній обстановці, або в місцевостях, оголошених на воєнному стані, застосовуються –

заходи соціального захисту, зазначені  в ст. 54² цього Кодексу», тобто до страти.

Упродовж 19 р., аж до смерті Сталіна, звинувачення в контрреволюційній діяльності і зраді батьківщини використовувалася для фізичного знищення реальних та уявних політичних противників режиму. У 1930-і жертвами ст. 54¹⁰стали багато командирів Червоної армії, лідери і члени внутріпартійної політичної опозиції, а також залишки некомуністичних партій. Іншою важливою функцією цього звинувачення було запобігання всім формам несанкціонованих контактів громадян СРСР з іноземцями.

З початку Другої Світової війни і до 1953 у «зраді» в масовому порядку звинувачувалися військовослужбовці, які потрапили в полон, і цивільне населення, вивезене за кордон. Спеціальним урядовим розпорядженням були посилені заходи покарання для членів родин «зрадників батьківщини». Як «зрада» кваліфікувалася участь у національному опорі радянському режимові (країни Балтії, Україна), незалежно від того, чи носило воно збройний чи мирний характер, і від наявності зв'язків із зарубіжними країнами.

Лібералізація каральної політики (після смерті Сталіна) призвела до корінної зміни практики застосування цього звинувачення. Насамперед, різко – у сотні разів – скоротилася кількість щороку засуджених. У 1955 була проведена масова амністія для засуджених за «пособництво окупантам». У 1956 була прийнята спільна постанова ЦК КПРС і РМ СРСР «Про усунення наслідків грубих порушень законності щодо військовополонених і членів їхніх родин», у тому ж році була скасована ст. 54¹ –  унікальна навіть для сталінської юстиції норма. Процес реабілітації, що почався, не зачепив ряду фігур партійної опозиції, членів буржуазних партій, лідерів і активістів національного опору. Крім того, контакти з іноземцями (меншою мірою, ніж раніше), спроби втечі і навіть бажання виїхати за кордон, могли спричинити арешт і засудження за звинуваченням у «зраді».

У 1957–1958 почався процес реформування частини особливої КК РРФСР і кодексів союзних республік, зі всього комплексу «особливо небезпечних державних злочинів» звинувачення в «зраді» змінилося найбільше. Новий склад злочинів був сформульований у Законі СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» (ст.1). Насамперед, безпосередньо в текст нової статті була введена вказівка на навмисність цього діяння. У диспозицію були додані такі діяння як «Надання іноземній державі допомоги в проведенні ворожої діяльності проти СРСР, а так само змова з метою захоплення влади», що раніше каралося за іншими пунктами ст. 54¹. Санкції залишилися досить твердими (аж до страти), однак застосування на практиці цієї статті відтепер, навіть у періоди політичних криз в СРСР, залишалося вибірковим. З 1961 формулювання статті 54¹ увійшло в нові Кримінальні кодекси всіх союзних республік  (див. ст. 56 КК УРСР .).

.     31 березня 1944 р. було видане розпорядження № 7129 про виселення «членов семей оуновцев» . Його особисто підписав Л. Берія. 5 квітня 1944 р. була прийнята інструкція про порядок виселення «членів родин оунівців та активних повстанців» під грифом «цілком таємно». Згідно цього документу виселенню підлягали повнолітні члени родин повстанців, котрі були заарештовані або загинули у боях. Їх майно підлягало конфіскації.  У цьому ж документі міститься замітка що стосується неповнолітніх членів депортованих родин: «Несовершеннолетние члены семей следуют вместе со своими родными» . Отже депортаціям підлягали всі без винятку особи, що мали щонайменшу дотичність до українського визвольного руху 1940—1950-х рр... їх виселяли до Красноярського краю, Омської, Новосибірської та іркутської областей.

    Перед організацією виселення, міські та районні відділи НКВД готували списки родин. Ці відомості вони отримували в ході чекістсько-військових операцій, від голів сільських рад, агентів та відомості отримані при допитах полонених повстанців. Після винесення рішення ОСО (від рос. Особое совещание – орган судовою влади, що діяв у надзвичайних ситуаціях) про виселення тієї чи іншої родини, працівники НКВД приходили до помешкання цієї родини та на основі вищевказаного документу випроваджували мешканців будинку, надаючи можливість взяти з собою окремі речі (у багатьох випадках цього не дозволялося робити). Ці родини відпроваджувалися до найближчої залізничної станції та завантажувалися у вагони, що прямували до спец поселень.

     …За даними НКВС УРСР, в 1944-1945 рр. було проведено 39 778 чекістсько-військових операцій в західних областях, вбито 103 313, захоплено в полон 110 785, заарештовано 14 329 повстанців, з повинною з’явилося 50 058 осіб. У відділені регіони СРСР було вислано в 1944 р. 4744 родини (13 320 осіб), а в 1945 р. – 7 393 родини ( 17 497 осіб), пов’язаних з підпіллям. Колосальні втрати, заподіяні репресивними органами радянської держави учасникам повстанського руху, наочно ілюструють його масштаби. Не маючи жодної підтримки ззовні, повстанці трималися мужньо. Це засвідчує співвідношення між кількістю репресованих і кількістю тих, хто з’явився з повинною після оголошення амністії”.

          “У постанові президії ЦК КПРС “Про політичний і господарський стан західних областей Української РСР” від 26 травня 1953 р. були підбиті перші підсумки боротьби у цьому регіоні від 1944р. до 1952 р. включно: репресовано державою до 500 тис. осіб, в тому числі заарештовано понад 134 тис., вбито понад 153 тис., вислано довічно з України понад 203 тис. осіб”. 

Із цих півмільйона свідомих ворогів радянської влади було, може, якась тисяча. Решта – звичайні селяни, неграмотні не тільки політично, а часто й зовсім. Радянська влада сама створила собі ворогів і з тих, кого загнала в Сибір, і з тих, хто зостався в Україн

 Проймає жах відчуттям безповоротності того, що сталося й безкарності тих, хто це скоїв.  Чимало синів і дочок тих, хто коїв ці репресії, мордування та вбивства. І десь у добрі й достатку доживають свої літа колишні енкаведисти – кати, що мучили та убивали. Вони уникли людського суду, та добре знають, що зовсім скоро чекає на них Суд виший, справедливий і невблаганний.Доки живий, буду молитися за душі невинних жертв,адже  особливо відчутна присутність Господа, його благословенна ласка до  невинно репресованих в"язнів, й водночас могутня й сувора караюча длань, що спитає кожного з катів там, на вищому Суді, і доведеться відповідати, і не відкупишся, і не відмиєш з брудних рук невинної крові. Бо за все, що вчинене на землі, чекає відплата на небі.  Невідворотня.Справедлива. Невблаганна.