Скільки років Немовичам насправді?

Десь там, за зеленою підковою Карпатських гір, за древнім містом Суренж/Рівне/, на березі задумливого Случа, /Случ має понад сто приток. Слово "Случ" означає з'єднувати, збирати, злучати. Починається на Верхньобузькiй височинi бiля села Червоний Случ Теофiпольського району. Довжина рiчки - 451 км/,де людям Богом даровано, рівнесенькі, як стіл поля та луки зелені,там, де благословляють зерном жита дитину в колисці, а молодят на порозі, там, як кажуть мудрі поліщуки, посадиш вербу, а виросте медова груша, посієш хлібне зерно - вродить яре золото,  розляглось древнє поліське село, а посеред нього на розпутті вріс старезний гранітний хрест. Звідки ж він взявся тут?   Уперше хотів я впізнати сільську давно забуту історію відразуж після свого повернення з армійської служби. А зараз навкруги, пообіч річок зовсім по інакшому відкривається наше село, ці місця я маю право назвати, що " приїхав додому". Хоч насправді дому як такого вже давно не існує - після смерті батьків стало вмить стало для мене нерідним. І весняна ностальгія вже не зове на його покручені вулички, на яких у1629 році нараховувалось  59 дворів) .Згідно ж “Историко-статистического описания церквей...”Н.И. Теодоро-вича у 1884 році було 147 дворів, 1187 були населення (а за даними довідника Барановича О. “Залюднення України перед Хмельниччиною”. Ч.1 Волинське воєводство.Словник географічний королівства Польського, виданий у 1902 році свідчить, що у селі налічується 239 обійсть, 1411 жителів. (З них 3 католики, 100 євреїв), дерев’яна церква, школа./ Управління – гмінне. Немовицька гміна (адміністративно-територіальна одиниця Польщі) об’єднувала 16 населення пунктів.; фільварк Бердуша,село Доротичі,колонія-хутір Орловський,село Глушиця,колонія Язвінка,фільварк Юзефпол,колонія Яновка,село Карпиловка,село Карпиловська Рудня,село Катериновка,село Константиновка,село Немовицька Гута,млин Немовицька Рудня,село Немовичі-гмина,хутір Ольшаниця,колонія Плоске,фільварк Перовка,хутір Пожога,фільварк Сарни,село Сарни.,село Зносичі.   Керували гміною  голова і секретар.        Пізніше всі питання вирішувала волость. Їй підпорядковувалось 6 сіл:с.Немовичі,с.Доротичі,с.Карпилівка,с.Катеринівка,с Зносичі,с.Сарни.  Суддями були  представники з кожного села. Городовий – на всі села. Управа волості знаходилась в Немовичах,навпроти церкви.             ...” однокласне народне училище міністерства народної освіти в Немовичах відкрилось у 1877 році. У1884 році у ньому навчалось 45 хлопчиків і 5 дівчаток. Крім окремих предметів  читався Закон Божий. Школа була поряд з управою волості. Грекокатолицький костел.     Перша церква була збудована у 1721 році, але не  збереглася. У 1853 році знову збудували церкву,у 1881 році її добудували . Церква діє і по даний час. Крім церкви у селі діяв римо-католицький костел. Поряд було католицьке кладовище. Православне кладовище знаходилось за церквою, внизу.             Храм Преподобної Параскеви Сербської був збудований на пожертвування селян і священика Василя Петровича Боровського. Псаломщиком був Аристарх Федорович Левицьки (з 1858року), пономарем – Іван Васильович Якимович (з 1843 р.).В П. Боровським – з 1868 року. Вперше відправа у церкві відбулась на свято Преподобної Параскеви Сербської. Тому і престольний Празник у Немовичах відмічається на це  свято. За свідченням Боровика Олексія Хомича (1902р.н.) заклав її місцевий єврей (брат коваля Лейби), кузня якого стояла на Вигоні – зараз будинок Ковпака Івана Васильовича./Розвилка вулиці Радянської/ Пізніше цей майстер зірвався з дзвіниці і загинув. Саму ж церкву будували росіяни.             Згодом  священиком був Дубинський Василь.Церковним хором керував Шостацький. Хор співав слов’янською мовою, а на Великдень – українською.    У 1873-1875 роках поблизу села велося будівництво залізниці  Здолбунів-Ковель,завдяки чому,багато селян отримало "ремісницьку" роботу. Великий обсяг робіт без необхідних засобів механізації зумовлював залучення великої кількості робітників. І в тихому донедавна поселені, як у потривоженому мурашнику, все прийшло в рух. На станції не вщухав стукіт сокир, луною віддавались гудки паровозів, що подавали вагони з будівельними матеріалами на розвантаження. Єдиним землерийним інструментом була лопата - грабарка, а транспортом - ноші. Там, де прокладали залізницю, не завжди могли пройти навіть запряжені кіньми вози. На спорудження залізниці було відведено мало часу. До того ж скорочення строків будівництва обіцяло чималі бариші підрядчикам, і тому вони нещадно визискували трудовий люд. Робочий день на будові тривав 12 - 14 годин на добу. Жили грабарі в землянках, де під ногами хлюпала вода, а то й просто неба, в нашвидкуруч зроблених з гілля і листя наметах. Вони голодували і мерзли, виснажувались на неймовірно важкій роботі, терпіли від різних хвороб, від жорсткого поводження з ними. На будівництві, звичайно, не могло бути й мови про будь - яку охорону праці. Нещасні випадки і захворювання від виснажливої праці були звичайним явищем. На це ніхто з начальства не звертав уваги, бо життя простої людини тоді коштувало мало. Ціною надлюдської праці залізницю було побудовано за порівняно короткий час. Прокласти рейки в болотистій поліській землі — каторжна праця. І її виконали пришвидшеними темпами тисячі селян, зігнаних звідусіль — по 12 годин на день, з лопатами в руках, по коліна в холодній воді, в непролазних хащах, куди не завжди можна було дістатися кіньми.         Більше року поблизу села протримався фронт у 1916 році під час першої світової війни. Тоді  у селі розквартирували козаків Оренбурзького полку (червоно-білі лампаси на шароварах). Харчувались вони на полковій кухні, ділячи пайок з господарями, спали в хатах на соломі, а коні тримали у хлівах господарів. У єврейській хаті на Вигоні розмістився полковий оркестр. Разом з козаками у пошуки кращої долі подався Василь Баєчко з сім’єю. Дістався аж до Астрахані. Згодом, щоб повернутись назад, він змушений був дістати дозвіл самого губернатора. У Немовичах його призначили збирачем податків. Гроші він власноруч носив здавати у Луцьк (у торбі за плечима). У глибокій старості дід Василь торгував гноєм, збираючи його по дорогах, І приносячи додому у кошику... ... На цей раз поїздка до нього вимушена - зустріч однокласників через сорок років після закінчення середньої школи... В інший час село зустрічало мене мене весільними піснями, а бувало, й похоронними дзвонами, то меканням телят, то іржанням коней, то просто сучасною естрадою, що лилася з відчинених вікон ошатливих осель...   Цього разу село зустріло мене мантачними  передзвонами кіс в пору Зелених свят.  Воно споконвіку зачаровувало мене своїм  майже тисячолітнім таємничим минулим. Хоча чомусь сучасні культмасовики-затійники з року в рік святкують 500 років з часу його першої згадки.Незважаючи на те що вперше село згадується у 1293 році, як велике поселення Надслуччя під час татаро-монгольської навали.  /Перша письмова згадка про село відноситься до [[1293|1293 року]]. У цей період на границі волинських володінь виникло Степанське князівство, до якого у 1293 /6801/ році входили найбільші тогочасні поселення Погорини і Надслуччя: Степань, Корост, Кричильск, Немовичі, Кобрин… /М. Максимович .1850 р./ Підтвердженням древності села може послужити й дубовий човен не менш, як восьмисотлітньої давнини, знайдений в річищі Случа мешканцями сусіднього села. Ця знахідка свідчить, що на берегах Случа існувала цивілізація, бо ж дуб не так просто піддається обробці. Ми пов"язані з минулим і майбутнім, під "ми" я розумію теперешність і навіть борючись з минулим, ми повинні цьому минулому завдячувати,що воно було і цуратись та ігнорувати ним ми не маємо ніякого права.   Відносно віку кам"яного хреста що стоїть на розпутті у Грем"ячому всупереч людській забудькуватості, то завдяки відмінній пам"яті  79- літнього нашого односельця Ющика Євгена Петровича нарешті встановлено вік цього християнського знаку пам"яті. ЄВген Петрович пам"ятає розповідь свого старшого брата Миколи, про те що в історичному журналі брат читав згадку,що хрест було витесено і встановлено козаками на честь визволення краю від монголо-татарського іга. /1380р./  У роки войовничого атеїзму немовицькі  "хлопці" хотіли витягти його з землі. Тягнучи трактором Борис Лісаса переламав його. Пізніше люди його встановили знову, а ще пізніше під час прокладання шосейного покриття, відсунили його на один метр на узбіччя дороги. Отож цього року , по крайній мірі, селу виповнюється 720 років з часу письмової згадки про нього.