Нам випало жити у державі, яку ми самі творимо. У державі бідній, як церковна миша, зате з багатющими олігархами. В нас талановитий народ з настільки геніальним керівництвом, що довело сільське господарство до краю за наявності таких чорноземів. Яку ж треба мати клепку в голові, щоб перетворити національну промисловість ні на що. Бо ж лише ми творимо стільки красивих міфів, у котрі вже й самі не віримо. Нам так хочеться бути кращими за самих себе з видуманими на все просто універсальними “відмазками”- в нас все ток погано, бо нам мішають наші воріженьки. Ми можемо дружити тільки проти когось. А щоб полюбити одне одного, спочатку посваримось до істеричного виску. Зате мріємо до самозабуття. І все буде в нас гаразд і ніхто нас ніколи не переможе, бо вгадати наші ходи наперед - неможливо, а боротися проти нас - і поготів. Для цього треба бути божевільнішим від нас, українців.Можна почати життя заново- навіть якщо жити не хочеться. Але неможливо вирватися з цієї чорної діри, в яку втрапила наша країна. Адже наше життя, то постійне вільне падіння, котре мабуть ніколи не припиниться. У нас криза сидить на кризі і кризою поганяє, а ми це все чудово розуміїчи, з усіх можливих варіантів вибираємо самий неможливий і найгірший.Бо інакше ми не вміємо. Мабуть коли доруйнуємо все до краю після трудів праведних, зможемо нарешті перепочити і втомитися гірше від цього перепочинку ніж від роботи. А потім візьмемося знову до роботи і нам наша ірраціональна душа підкаже нам черговий вибір. Нас справді неможливо здолати бо ми живемо у божевільній країні, де все здійснюється виключно з Божої волі, наперекір всякій логіці…
Немає коментарів:
Дописати коментар