Рівнянка Іванна Горщар стала ТОП-моделлю 2011 року [+Фото]

Топ-модель рівненського агентства “ARTmodels” Іванна Горщар здобула титул “ТОП-модель року” на Всеукраїнському конкурсі “Модель року”, який відбувся днями в Миколаєві.

Читайте також:

Віктор Данилов: "У мене принцип — ні про що не шкодувати, ні на кого не ображатись і не заморочуватись" [+ІНТЕРВ'Ю]
Народні депутати від Рівненщини створюють благодійні фонди і б’ються з міліцією
Рівненська райрада дозволила "Рівнеазоту" й надалі безкоштовно користуватися 900га комунальної землі
Один день Януковича коштує 170 тисяч доларів
Viktory на двох [+ІНТЕРВ'Ю]

Спочатку рівненська модель пройшла до десятки фіналісток, обійшовши близько 500 претенденток, а згодом — отримала один із двох головних конкурсних титулів.

— Кожна із нас, — розповідає Іванна, — мала постати в оригінальному образі. Усі дівчата обирали для втілення на сцені культові жіночі персоналії – Клеопатру, Східну красуню, Амазонку тощо. Мені ж хотілося підійти нестандартно, вирізнитися, тому я була в образі... Наполеона!

Миколаївська публіка оцінила креативність рівнянки і вже після другого виходу, за словами директора агентства моделей “ARTmodels” Оксани Ігас, яка приїхала підтримати Іванну Горщар, зустрічала рівненську модель шквалом оплесків.

— Дуже добре, коли в залі є рідні люди, — продовжує рівнянка. — Але, на жаль, Миколаїв надто далеко, тому мої близькі не змогли приїхати. Та глядачі гарно мене приймали, і щоразу, коли я виходила на сцену, зал просто вибухав оплесками.

Тепер Іванна Горщар співпрацюватиме з відомим київським агентством моделей. А всіх учасниць проекту "Модель року” Іванна запросила до Рівного – на кастинг Всеукраїнського конкурсу краси "Бурштинова корона”.

— Миколаїв славиться величезною кількістю вродливих дівчат, — говорить "ТОП-модель року” Іванна Горщар. — Тут навіть модельних агентств аж шість! Тому для мене дуже приємна ця перемога!

Категорія: Новини > Відпочинок і культура

Автор: Олена ГАВРИЛЮК

Виробничий потенціал аграрної сфери Сарненщини

Сільське господарство є  важливою сировинною базою для харчової та легкої промисловості. Саме у цій галузі відбувається безпосередня взаємодія людини з природою, від якої значною мірою залежить її здоров’я, психологічний, нервовий, емоційний стан тощо. Якраз ці факти зумовили зустріч з економістом управління агропромислового розвитку РДА Валентиною Новак.
 - Пані Валентино, сучасний аграрно-промисловий комплекс є важливим сектором економіки України. У ньому зосереджена майже чверть основних виробничих фондів, задіяна п’ята частина населення й виробляється понад 20% валового суспільного продукту. Як щодо виробничого потенціалу аграрної сфери Сарненщини?
 - Він налічує 58 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі 35 - ріллі, зареєстровано 55 агроформувань. Загальне виробництво валової про¬дукції в усіх категоріях госпо¬дарств за рік становить майже 190 мільйонів гривень, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах - майже 20 мільйонів гривень. Крім того, у господарствах району утримується 19 тисяч голів великої рогатої худоби, з них 11 тисяч - корів, 27 - свиней і 653 - птиці, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах – 4,4 тисячі ВРХ, з них 1,5 тисячі - корів, 1,0 - свиней і 102 - птиці. За рік виробляється до 40 тисяч тонн молока, 5 тисяч тонн м’яса та понад 46 мільйонів яєць. У тому числі сільськогосподарськими підприємствами - до 5 тисяч тонн молока, понад 0,5 тисячі тонн м’яса та понад 22 мільйони штук яєць. Загальна посівна площа сільськогосподарських культур під урожай 2011 року становить 26,5 тисячі гектарів, у тому числі сільськогосподарських підприємств - 7,0. \
   - Як щодо економічних реформ на селі? 
- Поки що не забезпечили значного підвищення ефективності й продуктивності праці. Проте не можна не помітити певних позитивних зрушень. Колишні колгоспи й радгоспи після реорганізації земельних і виробничих відносин адаптувались до вимог ринкової економіки. У цих господарствах спостерігається зростання обсягів виробництва. Сьогодні це високотехнологічні сільгосппідприємства, де вирощують рекордні врожаї, - «Случ» і «Маяк». У сучасних умовах стабілізуючою формою господарювання є особисті підсобні господарства, що гальмують спад виробництва сільськогосподарської продукції і за умов безробіття стримують різке зниження рівня життя сільського населення. Та необхідно зазначити, що тут є свої проблеми: самоексплуатація, домінування ручної праці, невеликі розміри виробництва, тому їх можливості обмежені й вони можуть бути оптимальними, коли їх частка в землекористуванні становитиме 17-20%. Новою для країни формою господарювання є фермерські господарства, що відрізняються від особистих підсобних лише більшими розмірами землекористування. Це дає змогу застосовувати техніку й працювати ефективніше. Процес відтворення досить складний і залежить від природних, науково-технічних, біологічних, соціальних та економічних факторів. Подальший розвиток сільського господарства України можливий тільки при умові переводу ключових системоутворюючих галузей на новітні енерго- та ресурсозберігаючі технології, що здатні створити можливість мати прибуткове виробництво при реалізації виробленої продукції за конкурентоспроможними цінами. Все це вимагає глибоких знань, постійного аналізу, застосування економічних законів. Природнокліматичні умови краю сприяють розвиткові молочного та м’ясного скотарства, а також виробництву картоплі, овочів, зерна, технічних, зокрема льону, та олійних культур. Але економічні можливості аграрного сектору використовуються не повністю. 
- Основною галуззю сільськогосподарського виробництва в умовах Полісся є тваринництво, це зумовлено, насамперед, особливостями природнокліматичних умов, чи не так?
 - У районі розвивається молочно-м’ясне й м’ясне тваринництво. Стабільно, в господарствах найрентабельнішим є виробництво молока. У кращих підприємствах виручка від його реалізації перевищує витрати у півтора-два рази. Варто зауважити, що споживання молока у світі зростає швидше, аніж продуктів харчування загалом. Його виробництво становить майже 609 мільйонів тонн на рік, з яких 85 відсотків припадає на коров'яче. Найбільші виробники - США, Індія, Бразилія та Росія, а найбільший ринок молочних продуктів - Європейський Союз. У світовій закупівельні ціни на молоко постійно зростають. За минулий рік ріст становив від 13% у країнах ЄС, 20,5% - у США до 35-36% - у Бразилії та Росії. - Наявність у нас достатньої кількості природних кормових угідь дозволяє розвивати м’ясне скотарство. Тварини м’ясних порід великої рогатої худоби є досить невибагливими до умов утримання й годівлі, а м'ясо цінується й користується підвищеним попитом. - Худобу м’ясного напряму продуктивності утримують 6 господарств. Зокрема, вирощує й реалізовує племінних нетелів СГПП «Случ», яке має статус племінного заводу з розведення абардин-ангуської породи ВРХ. У господарстві в цьому напрямку досягнуто непоганих економічних результатів. - -Отже, пані Валентино, в умовах підвищення роздрібних цін на молочні та м'ясні продукти на зовнішньому та внутрішньому ринках проглядається чітка перспектива розвитку молочно-м’ясного скотарства. - Крім того, держава стимулює розвиток цього напрямку виробництва шляхом надання дотацій як великим, так і дрібним виробникам. Зокрема, у 2011му році передбачено надання бюджетної тваринницької дотації за поголів’я корів м’ясного напряму продуктивності, телиць, закуплених у населення для вирощування, за реалізоване молоко, вирощені та продані на забій і переробку переробним підприємствам, а також, часткове відшкодування витрат фізичним особам за закупівлю нової установки індивідуального доїння. Також діють програми часткового відшкодування (50%) вартості будівництва та реконструкції тваринницьких ферм і комплексів, закупівлі племінних тварин у лізинг і здешевлення кредитних ставок. - Свинарство – друга за значенням і традиційна для краю галузь тваринництва. Завдяки багатоплідності, скоростиглості, великій забійній вазі, при порівняно незначній витраті кормів на одиницю продукції, свинина відіграє головну роль у загальному виробництві м'яса. - Ефективність свинарства залежить від генетики, технології вирощування й годівлі, здоров'я тварин і якості кормів. У структурі собівартості свинини найбільшу частку становлять витрати на корми (до 70-80%). Понад 70 її відсотків в Україні виробляють переважно в господарствах населення, де використовують застарілі технології утримання та годівлі, тобто годують зерновими сумішами (кукурудза, пшениця, ячмінь) або незбалансованими комбікормами, що спричиняє зниження приростів, збільшення строків відгодівлі, перевитрату кормів та, як наслідок, підвищення собівартості. Отже, галузь потребує нових сучасних підходів до технології виробництва. У районі прикладом сучасного ефективного ведення свинарства є такі підприємства, як ТзОВ «Конов-агро» та «І.З.Трейд». - Галузь рослинництва в господарствах з розвинутим тваринництвом покликана, в основному, забезпечити наявне поголів’я високоякісними кормами. Крім того, традиційними для району є зернове господарство, що спеціалізується на вирощуванні жита, пшениці, вівса, гречки і проса, картоплярство та овочівництво. 
- Останнім часом зростає попит на картоплю та овочі, що стимулює селян до розвитку цих галузей. Картоплярство та овочівництво досить трудомісткі й дають можливість з невеликої площі отримувати значні обсяги продукції, що забезпечує використання невеликих земельних ділянок. Відтак упродовж останніх років відбувається переміщення овочівництва й картоплярства з великих підприємств до дрібнотоварних особистих і фермерських господарств. - На жаль, у районі вже закинули колись високорентабельні галузі - льонарство та хмелярство. 
- Так, і це зумовлено багатьма економічними чинниками. Хоча проводиться реконструкція Рівненського льонокомбінату. Є сподівання, що інвестори вкладатимуть кошти у відродження галузі льонарства. А із зростанням цін на енергоносії, людство почало приділяти більше уваги альтернативним відновлюваним джерелам енергії. Відреагували на пожвавлення попиту на насіння олійних культур і господарства району, які також в останні роки успішно вирощують ріпак, олійну редьку та гірчицю. Крім, того, враховуючи, той факт, що в районі є значна кількість бідних добре зволожених ґрунтів, малопридатних для сільськогосподарського виробництва, є необхідність поширювати вирощування енергетичних культур, зокрема верби. Це багаторічна рослина з дуже високим приростом маси (у 14 разів більшим, ніж ліс), один раз посаджена, росте 25-30 років. З 1 гектару плантації при незначних затратах на вирощування можна отримувати щороку до 30 тонн деревної маси для виробництва пеллет. - Дуже цікава, як на мою думку, ідея. Можливо, хтось нею і скористається. І дякую за змістовне інтерв’ю.
 Розмову вела Марія КУЗЬМИЧ.

Найбільш корисне зілля — то зібране у чистий четвер.

Бабуся Анна, жителька села Дубрівка Дубенського району, не маючи спеціальної медичної освіти, лікує людей з 16 років. І без реклами відвідувачів приходить чимало.

На перший погляд Анна Романівна Андрощук — звичайна бабуся: живе у селі, працює по господарству, з нетерпінням чекає приїзду рідних з міста. Вже при першій зустрічі розумієш, що ця жінка володіє особливою енергетикою — навіть у її погляді є щось загадкове. Погляне в очі — здається, що всю душу бачить, та й відчуває, мабуть, відразу, хто що за собою має.
Вмінням відганяти хвороби володіла ще бабуся Анни Романівни, від якої онуці й дістався такий рідкісний дар. Але повністю опанувати свої сили жінці вдалося лише після повернення з далекого Сибіру.
— Батько наш ще за Польщі мав магазина, хату добру під шифером, — згадує бабуся. — Прийшли совєти. Сказали — куркуль! Так у 47-му нас і вислали всіх. По смерті Сталіна, правда, освободили, але нікуди було вертатися, то так я там і зосталася… Потім нам хату вернули, але я туди не пішла, купила нову.
Після повернення на батьківщину Анна Романівна жила з тіткою, яка також володіла незвичайним умінням. Від неї жінка вчилася й допомагала, коли потрібно було:
— Часто мене тітка брала з собою трави збирати. Завжди виходили ми до схід сонця. А найбільш корисне зілля — то зібране у чистий четвер.
Багато людей приходило до тітки, а коли вона померла, до Анни Романівни почали ходити. А якщо можливість є, вважає вона, то й допомогти треба. І досі кидає всю роботу, коли хтось приходить з проханням. Лікуванням жінка займається з 16-ти років, а зараз їй вже 81, жодній добрій людині не відмовила. Не приймає лише у неділю та на свята, бо то великий гріх.
У селі всі один одного знають, але бабуся Анна стверджує, що дискомфорту не відчуває.
— Буває, що дехто і проти виступить, але так то піддержують. За мною тут всі, — посміхається старенька.
Та й не дивно, що підтримують. Адже Анна Романівна — справжня місцева знаменитість. І в газетах про неї писали неодноразово, і в телевізійних сюжетах з’являється вона частенько.
— Кажете, показують мене. А я вам розкажу, чого то мене показали. Живе тут недалеко один чоловік. Чи він адвокат, чи ще хто, але відомий дуже. Так йому щось з ногами сталося — дві неділі не вставав. Вже лікарі не знали, що робити. А привезли до мене. Так він одразу відчув себе краще, а на другий ранок встав собі і пішов.
Зараз багато болячок. За "рожу" лікарі не беруться. Одразу кажуть — різати. А бабця що? Бабця за все візьметься і все поможе.
— Це ще, згадую, був у Дубні такий стоматолог, то йому теж сказали, що тільки різати, а чоловік молодий — куди йому. От приїхав до мене, то вже який рік на своїх двох ходить, і ще проходить не один.
Хоч і хатинка вже старенька, та й важко самій у селі, бабуся Анна до міста не поспішає:
— А що до того города? В мене там внучка живе. Як щось треба, то і приїде, і привезе. А мені і тут добре.
І справді, не потрібен жінці той "город". До неї ще з інших "городів" з’їжджаються. Каже, і з Києва, і з Харкова, а буває — то і ще далі. Одне тільки бідкаються, що дорога погана. Від траси нібито й недалеко, але після дощу — ні дійти, ні доїхати. Та людську біду ніщо не спинить.
І за віковим складом відвідувачі різні бувають. Є зовсім малятка, а є і старші, ніж наша героїня. Лише в одному вони схожі — у глибокій вірі у можливості цієї жінки, на рахунку якої сотні вилікуваних хвороб, десятки тисяч пацієнтів. Та й рекламу бабуся Анна собі ніколи не замовляла, адже найкраща реклама — це результати роботи. А про роботу Анни Романівни чути лише хороше. Чути на тисячі кілометрів без будь якої новомодної техніки, а тільки завдяки вдячним відвідувачам. 

Автор: Олена БЕРЕЖНЮК

Рівненська Ванга

Ванга живе у Рівному

Лариса Дудка запевняє, якщо людина живе серцем, то вона буде щасливою

Провидиці Ларисі Дудці за допомогу вдячні багато людей

Бог дав їй усе. Природну красу, життєву мудрість та послав чимало можливостей, перспектив і випробувань долі. Рівненську провидицю Ларису Дудку, яка бачить долі людей і майбутнє, знають далеко за межами нашої області. Влітку цього року з її допомогою вдалося відшукати 15-річного Степана з села Стрільськ Сарненського району, який заблукав у лісі. Хлопця не могли знайти кілька днів чимало людей. У дарі рівнянки кореспондент “ПОРАДНИКА” пересвідчилася і на власному досвіді. Впевнена у собі, енергійна, життєрадісна і світла жінка за кілька хвилин розповіла про моє життя...

“Пророками бувають чоловіки, але ти сильна жінка і витримаєш все”
Три роки тому у директора одного з рівненських видань Лариси Дудки після хвороби відкрився надзвичайний дар: бачити долі людей, допомагати у лікуванні хворих, у вирішенні проблем і передбачати майбутнє. Жінка переконана: кожна людина від народження має свою місію (до речі, народилися вона на третій день Великодня) і головне на цьому шляху не схибити, тоді отримаєш все.
— Коли у мене з’явився цей дар, я почала чути голоси і бачити майбутнє, відкрилися всі канали і йде прямий зв’язок із небом. Я почула такі слова: “Ти будеш жінка-рентген і бачитимеш за океаном”. Спочатку було дуже складно розібратися в усьому, адже треба прийняти, слухати і йти по тій волі, яку диктують зверху. Дуже багато того, що спочатку було мені сказано, я не могла зрозуміти і подумати, що так буде. Та за ці три роки довелося пройти непростий шлях, — розповідає пані Лариса.
Жінка каже, що спочатку багато хто просто не вірив, що вона дійсно може передбачити майбутнє. Та після того, як вона передбачила політичні події, стихії — тоді їй повірили. Деякі прогнози збувалися одразу, інші — через певний час.
Через місяць, відколи у Лариси Дудки відкрився дар, жінка вирішила поїхати до Почаївської лаври до отця Лазаря.
— Дуже складно було до нього потрапити, але я бачила і знала, що ми зустрінемось. Я потрапила до нього на сповідь і розповіла, що почала бачити долі людей, і хочу служити Богу і не відмовлюся від цього. І він мені сказав: “Дочко, пророками бувають чоловіки, але ти сильна жінка і витримаєш все”. Я тоді і не думала, що це моє благословення. Але коли вийшла на вулицю, то побачила яскраве сонце, а в монастирі висвячували молодого монаха. Я зрозуміла, що це знак, — згадує пані Лариса. — Коли приїхала в гості до знайомих у Болгарію, то люди просили мене залишитися, називали мене українською Вангою.
Пізніше жінку чекала маса випробувань. Через деякий час у пані Лариси відкрився ще один дар — бачити хвороби людей і допомагати їм одужати. Дивлячись на людину, вона може розповісти про недуги, зняти біль, тиск. Вона ніколи не пройде повз людини, якій погано.
— Якщо знаю, що можу допомогти, я обов’язково це зроблю. Хоча це не так просто, бо треба відчувати і розуміти стан людей, яким допомагаєш. Коли ти чесно працюєш і лікуєш — віддаєш частину себе. До речі, людину можна лікувати лише тоді, коли ти її чуєш чи бачиш, а не по фотографії. Я бачу повністю діагноз людини, можу призначити лікування, — розповідає Лариса Дудка. — Мені йде інформація, як і чим треба лікувати. До речі, всі хвороби виникають через внутрішньо-душевний стан, тобто енергетичне засмічення організму. Є хвороби, які треба лікувати тільки медикаментозно, бо вони у запущеній стадії. У такому випадку справжні цілителі можуть допомогти лише переносити хворобу, а не одужати.
І хоч пані Лариса допомогла не одній людині, та каже, що насамперед кожен має сам собі допомагати, тобто робити профілактику організму.
— Люди не проходять медичні огляди у лікарів, не здають аналізи, відтак лікарі у них не можуть вчасно діагностувати хвороби, а потім хворі змушені віддавати тисячі гривень на лікування. Тому профілактика і діагностика хвороб — це найперше, що повинні люди робити самі для себе.

У бізнесі і в сім’ї допомагає знайти правильні рішення
Пані Лариса допомагає людям, які мають бізнес. Багатьох консультує уже більше року. Підказує, направляє, як діяти в тій чи інший ситуації, як зробити так, щоб усе було гаразд, як уберегтися від неприємностей.
— Річ у тому, що у мене прямий зв’язок із небом: маю питання — отримую відповідь і бачу, як це робити. Я — як провідник, людина, якій дано чути і бачити те, що кажуть там, зверху. Ключові слова приходять саме тоді, коли необхідні, — наголошує пані Лариса. — Допомагаю багатьом людям, які при владі. Незабаром вибори. І якщо Президентом України стане людина, яка візьме на себе відповідальність за людські життя, тоді Бог їй допоможе змінити ситуацію в країні.
Лариса Дудка розповідає, що кожна людина має силу. Але через те, що немає кому навчити її правильно використовувати, люди роблять помилки і мають купу проблем.
— Коли ти відчуваєш біль іншої людини і розумієш, що можеш допомогти, то треба це робити. На жаль, люди не знають, як правильно жити, немає нас кому навчити жити у любові та злагоді. Бо якщо людина не живе серцем, то вона ніколи не буде щасливою. Треба навчитися насамперед віддавати все по-справжньому, щоб отримати взамін, — наголошує пані Лариса. — Не усвідомлюють люди, що у всьому має бути межа. Адже криза почалася через те, що було все дозволено, людський негатив накопичувався і це все призвело до того, що почалася криза. Ні Бог не винний, ні влада — винні самі люди. Бо бажання і можливості перевершували межу. Не можна робити все те, що ти хочеш.
У майбутньому Лариса Дудка планує відкрити школу гармонізації людини.
— Проблеми у людей від того, що вони не вміють правильно жити, бути щасливими, робити добро, яке неодмінно повернеться, — пояснює пані Лариса. — Людина має бути чіткою у своїх вчинках. А зараз усі постійно думають про погане і не усвідомлюють, що думки наші матеріалізуються. І якщо думати, що результат початої справи буде негативним, то так воно і станеться. Якщо почистити енергетично організм, то змінюються думки і життя. Загалом, думки і вчинки — це наші рятівники або наші губителі. Адже по вчинкам нашим нам і буде. Інколи одне вчасно сказане слово змінює все в житті людини. І не можна жити у страху. Бо страх — це велика сила, яка негативно впливає на життя людини. І завжди потрібно відстоювати свою думку. Бо коли людина піддається страху, вона у своєму житті робить кілька кроків назад. І лише коли жити чесно, правдиво, йти правильним шляхом, тоді Бог допомагатиме і вестиме людину по життю.
Ще до пані Лариси звертаються сім’ї, які мають проблеми.
— Звертаються пари, які мають проблеми, ми сідаємо, починаємо обговорювати, адже багато чого залежить від жінки і від чоловіка, від їх стосунків. Люди задумуються, роблять усе правильно і потім приходять і дякують, що тепер живуть в мирі, в любові.

“Не можу відмовляти тим, кому потрібна допомога”
Пані Лариса каже, що після усіх випробувань, які послала їй доля, вона стала сильнішою.
— Змінився мій характер, я стала мудрішою. Коли бачу людину, то мені показують те, що треба зараз змінити в характері і в житті людини, і ніколи не відпущу її, якщо про це не скажу. Я не можу відмовляти людям, яким потрібна допомога. Адже бачу і знаю. І вже людина сама вирішує, чи використовувати мої поради. Вона може робити так, як вона хоче, але тоді життя її не зміниться і вона отримує те, що заслужила. Долю людини можна змінити. Проте є фатальні випадки, які сформувалися внаслідок людських вчинків і думок, а їм передують вчинки інших поколінь, то навіть Бог, який має велику силу, на це вплинути не може, — наголошує Лариса Дудка. — У всіх книгах про Бога написано, що Бог — це любов. Тоді як у нас говорять, що Бог карає. Бог нікого не карає, він дає шанси, щоб людина зрозуміла, як правильно жити. Якщо людина не користується цими шансами, Бог просто відпускає і людина не живе тим життям, яким треба, а тим, яким вона хоче і отримує проблеми та хвороби. Треба пам’ятати, що за все в житті потрібно платити.

Категорія: Статті > Порадник

Автор: Оксана КОНОПАЦЬКА.

ВНУЧЦІ ДАВНЬОГО ДРУГА

Ф. Наконечний.                

         _________________________

       Тебе не бачив я ніколи,

       Лиш на світлину я дивлюсь,

       Твій  ніжний обрис світанковий…

       В часи далекі  знов вернусь.

      На фотографії, мов зірка,

       В руці гвоздики – твоя тінь…

      (Мабуть, порівняння їм гірке?..)

      В очах – небесна голубінь

      Щасливо сяють оченята,

      В них глибину, ну хто ж пірне?

     Яке в щасливця буде свято,

     Мабуть, небесне – не земне!

      На фото знову я дивлюся,

      Чарує погляд та краса…

      Юність згадать не побоюся:

      Були  ж  колись ці  чудеса!

      Через віки пам’ять проносить,

      Ти, внучко друга, нам прости…

      Бо спогад давній волі просить,

      Спасибі, дівчинко, й щасти!

                    23.07.2011 року

Моє Полісся голубе й зелене

Моє Полісся голубе й зелене, Усе в озерах, ріках, джерельцях. У цілім світі ти одне для мене, Моє Полісся, в вікових лісах. Тут небо найрідніше і ласкаве, Тут всі дороги і стежки,всі мої. Гнучка верба схилилася над ставом, В кущах вербових лункі солов’ї. І пишний кущ калини під віконцем, Де пташечка своє гніздечко в’є. На цій землі усе під щедрим сонцем Найкраще в світі, рідне і моє. Моє Полісся без перебільшення,  є одним з найзагадковіших і недоторканих куточків слов’ян. Цей чарівний край лісів і боліт багатьма вченими вважається колискою слов’янства. Вважається, що саме тут – на берегах Прип’яті і Ясельді - склався слов’янський етнос . У літературі немає єдиної думки щодо походження топоніму Полісся. Більшість дослідників дотримується думки, що в основі терміну  лежить корінь -ліс- . Тоді Полісся – територія по лісу, тобто межує з лісом [4] [5] . Існує й альтернативна точка зору, за якою топонім походження від балтського кореня  pol- / pal- , що позначає болотяну місцевість. Ці землі належали Київській Русі, а потім.., тут в різний час було безліч дрібних князівств, Турово-Пінське, Брестське, Галицько-Волинське, Чернігівське. У чотирнадцятому столітті більша частина Полісся (як “майже вся західна Русь)  увійшла до Великого князівства Литовського, а потім,  після одного за одним поділів, Полісся стає частиною Російської імперії.      Вперше топонім  Полісся згадується під 1274 роком в Галицько-Волинському літописі , коли князь Мстислав  воював з Польщею. У польських джерелах зустрічається термін polexiani («полексяне» або «полешане»), що відноситься до одного з племен ятвягів . Вважається, що термін «полешане» безпосередньо походить від топоніма Полісся [22] .      У 1560 році в Данцігу була видана перша відома карта Полісся ( Tabula Paludum Polesie Dr Ziekera ). В історичних працях Яна Длугоша [23] ,Мартіна Кромера [24] і Мацея Стрийковського [25] топонім Полісся зустрічається декілька разів. Межі регіону позначалися по-різному, проте загалом Полісся вписувалося в басейн річки Прип’ять. Кромер локалізував Полісся як землю, що лежить між Руссю , Литвою , Пруссією ,Волинню і Мазовією . У 1613 році Г. Гаррітсом була видана карта Східної Європи на якій Полісся тягнулося від Бреста до Мозиря і від Пінська доДубровиці та Волині [15] .      Сучасне Українське Полісся  являє собою широку майже стокілометрову смугу на півночі країни і становить близько 19% від усієї території України [12] . Залежно від розташування відносно Дніпра ділиться на Правобережне і Лівобережне Полісся (іноді використовуються топоніми Західне і Східне Полісся; Прип’ятське і Наддеснянское).         На Поліссі в основному проживає українськомовне населення, і тільки на північному кінці- білоруське. Український діалект Полісся  вважається одним з найдавніших східнослов’янських діалектів. Це наслідок століть розлуки із зовнішнім світом і Полісся, важко-доступних місцевих умов (болота, непрохідні ліси). Ізоляція була також однією з причин того, що порівняно пізно – на початку ХХ століття -тут розпочався процес формування національної самосвідомості, яка продовжується і сьогодні.        Значному  прискоренню всіх процесів і соціальних явищ на Поліссі сприяла світова війна – великі переселення і зміни, які відбулися після війни. Після Брестського миру, , 8-9 лютого 1918 року, майже всі населені українського населення Полісся увійшли до складу Української Народної Республіки – незалежної української держави. У цей період на Поліссі  формуються українські адміністративні та освітні  установи,  проте це тривало недовго, оскільки українська держава перестала існувати, і Україна була розділена за Ризьким мирним договором (1921) між Польщею та Радянською Росією Полісся увійшло до складу Речі Посполитої.        Після включення Західного Полісся до складу Поліського воєводства II Речі Посполитої польська влада проводила політику «відриву» місцевого населення від українського  впливу. В результаті під час перепису населення 1931 в Поліському воєводстві 707 000 осіб (64% населення воєводства) назвали свою мову «тутейшою». В принципі, термін «тутейшіе» , що відповідає терміну «поліщуки» – за винятком того, що, на відміну від екзоетноніма «поліщук», «тутейші» є самоназвою, що не є, однак, етнонімом          Восени 1939 року за пактом Молотова-Ріббентропа  Полісся було включено до Української  і Білоруської Соціалістичних Республік Рад. Тут буде доречно  процитувати слова  відомого дисидента з українського Полісся Володимира Леонюка: “Указ від 4 грудня 1939 року, радянського уряду демаркації, проблема безглузда .Бо приєднання української частини Полісся до  БРСР, призвело до того, що в результаті  близько мільйона українців- Поліщуків  опинилися за межами своєї республіки. Згоди Поліщуків ніхто й не питав, навіть для створення гарного враження тут ніхто не проводив опитування, або навіть показового огляду населення, щоб визначити його національність і побажання”.      Ці дії дали свої  результати, звичайно, зараз більшість жителів Західного Полісся не має почуття приналежності до українського народу, навіть не знає, що мова, якою говорять у повсякденному мовою є українська .      Перед Другою світовою війною Українське Полісся було одним із найблагополучніших регіонів Європи, славилося чистими, сповненими життям лісами, річками, прекрасними озерами, грибами, рибою, дичиною, унікальними представниками рослинного й тваринного світу. Сьогодні Полісся — регіон із найзагрозливішою екологічною ситуацією в Україні та Європі. Інтенсивне вирубування лісів, необґрунтовані обсяги осушення боліт і видобутку торфу, забруднення хімічними препаратами сільгоспугідь, промислові забруднення, негативні наслідки розробки гранітних кар’єрів і, насамкінець, жорстокий ядерний удар чорнобильської аварії призвели до критичного екологічного стану. Забрудненню піддалося більше 200 000 км2, приблизно 70% — на території Білорусі, Росії і України.  Значному забрудненню піддалися  ліси. Рівень забруднення річок і більшості озер в даний час низький. Проте в деяких озерах, в яких немає стоку, концентрація цезію у воді і рибі ще протягом десятиліть може становити небезпеку. Не меншим  лихом для Полісся стали науково не обґрунтовані меліорації, осушення боліт, що відігравали важливу роль регуляторів річкового стоку на значних територіях. Інтенсивне осушування на Поліссі розпочалося з 1966 р. Спочатку за рахунок знищених боліт площа сільгоспугідь збільшилася на 1,6 млн. га. Та вже до 1992 р. позитивний економічний ефект змінився на негативний — у тяжкому стані опинилися не тільки території осушених боліт, а й сільгоспугіддя в цілому: 24,4 % їхніх площ втрачають родючість через дефляцію (вітрову ерозію), 47,1 % — через підкиснення, 17,7 % — через водну ерозію. Рівень ґрунтових вод понизився в середньому на 1,8—1,0 м. Близько 50 % малих річок стали жертвами необоротних змін режиму стоку, в багатьох річках істотно зменшилася кількість риби …Порушились умови відтворення представників дикої флори та фауни, різко зменшилися площі боліт, багатство болотних видів рослин і тварин, триває винищення лісів.