Збірка віршів
"МИНУЛЕ НЕ ВЕРНУТИ"
Автор Олексій Савчин
Течуть літа, мов хвилі
У безвість неосяжну
Пристрасні, гіркі і милі
Юнь змивають недосяжну
Не зупинити їх ніколи
Вони вішечки буття
Дарують не лише оскому
А й смак пройдешнього життя
Числами позначені ,мов милі
Зникають в прірву неземну
Шкода що ми не в силі
Змінити зиму на весну
Не в силах ми змінити ,
Течію встановлено життя
Ніхто не може зупинити
Закону божого буття
Хоч на Прощах ти молись
Праведним не станеш
На себе збоку подивись
То й грішити перестанеш
Й Ісус праведним не був
За речі правдиві, святі
Ганебну смерть здобув
Розп'яттям на хресті
Вараву праведно звільнили
Месію гнівно розп'яли
Правди не простили,
З розп'яття не зняли
Воловець
Липень 2021
Савчин О.
БЛУДНИЙ СИН
Все рідше в селі буваю
У ріднім поліськім краю
Коли буду ,не знаю
І Вітчизну побачу свою ?
Коли постане привітне
Село в своїй красі
Тут душа моя квітне
Як травинка в ранкоаій росі
Сплиауть спомини дитячі
Батьки без сивини
До себе пригорнуть гаряче
І оживуть казкові сни
Повернусь я з далеких доріг
За річку, де рідна хатина
Вікна й скрипучий поріг
Стрінуть блудного сина
Про минуле все нагадає,
Критий колодязь у дворі
Кіт, що ліниво дрімає
І спів солов'я при зорі
Щоб там не було
Завжди варто пам'ятати
Що зустріне нас село
Вікнами батьківської хати
КОЛИ ІНТЕРНЕТ ЗАВИСНЕ
Полонили нас соцмережі
Нав'язують життя віртуальне
Зомбують з цифрової вежі
Викривляючи життя реальне
Ютуб , тік -ток, фейсбук,
Похилі, молоді і діти
Не випускають смартів з рук
Не можуть бідні жити
Все є в розумному Гуглі
Задоволення добре маєм
Не читаєм книжки пухлі
В інеті більше ми впізнаєм
Он-лайн платимо, вчимо
Працює, хто може вдома
До чого-ж доживемо,
Якщо в голові "сіно-солома "
Без смарта множити не вмієм
Голова без знань пуста
Та чи добре жити ми зумієм
Коли освіта онлайнова проста?
Техніки не знаєм,
Усі експерти , юристи
Нічого не сажаєм,
Що ж будемо їсти?
Хто буде лікувати,
Коли інтернет зависне ?
Хто буде рятувати,
Коли біда притисне?
Ні до чого тут дебати,
Хто у війську служитиме?
Про державу мудро дбати ?
Якщо з головою не дружитиме?…
Савчин О.
Літо 2021
ВІДОМА ДОЛЯ
Сонце стомлене вже сіло
Лиш жевріє неба край
Спішить вечір запізніло
В річці гасить водограй
Біжить хлопчина до дівчини
На побачення реально
"Не по собі" хлопчині,
Не готовий ще морально
Фейс свій не заміниш
На крутого артиста
Голос не підміниш
Хоч і випив грам триста
Прийшов до дівини
Став, як той дикий Єті
З якої почати причини
Не вигуглив в Інеті
-Ти ,не така в "Контактах"
-Реально ти класніша
- Ти принцеси аарта!
-Від царівної гарніша!
-Ти, наче той рицар!
Мудро мовила дівчина
Я царівна ,то ти цар,
А не сільський хлопчина
-Лиш для сміливості не пий
Страшна така звичка
Тверезо жити ти зумій,
Як людина, а не "затичка"
Наша доля мені відома,
Будем царювати
Поїдемо з рідного дому
На чужині працювати
Що далі сталося , не знаю
Покинули те містечко?
Поїхали до чужого раю?
Чи звили своє гніздечко?...
Звісно, відповідь вгадаю:
Там, в правах всі рівні
То ж до чужого краю
Їдуть такі царі й царівни
Там Європа ,там світи
Живуть там люди гідно
Їдуть невістки і зяті,
Щрб не жити бідно
Спішать й батьки туди
Лишаючи родину
За тяжкі труди
Заробляють копійчину
Заробітки - лиха це штука
Опустіло вже село
Вітерець у стайнях грюка
Бур'янами поле заросло
Через якийсь десяток літ
Травою заростуть усюди
Ехо заробітчанам передасть привіт,
Що зникли з Батьківщини люди
Залишиться святий край
Та не буде України
Побудують "інші" рай
На теренах Батьківщини
Саме зараз слід
Країну рятувати
Повинен наш рід
Вдома газдувати
ВОЛОВЕЦЬ
Літо 2021
Савчин О.
МАМИ ВЖЕ НЕМАЄ
На лавочці біля дому
Стискає мама фото у руці
Не зважає на біль і атому
І стікає сльоза повільно по щоці
Бо ж навіщали божії посли
Не спиться вже ночами
Згадує дітей, як вони росли
І, як не слухалися мами
Як виряджала їх за село
В життя доросле проводжала
І як щоразу, після, на її чоло
Зморшка боріздку прокладала
Щось тужливе у душі пекло
Довго, довго так стояла
Шепотіла.про щастя і добро
Все рукою їм вслід махала
Прийшов невідворотній час
Під вікнами лавочка дрімає
Було багато і все менше нас
І мами на світі вже немає
Візерунки
Вишивані візерунки мами
Роду нашого древнього.знак
Мовлять з мережки прямо
Сині волошки,мальви і мак
В них доля і сонце, і літо
І юності вишневий цвіт
Й теплий, босий вітер
Свідок прожитих літ
,Нема уже мами,покинула нас
,Спочива, де зірки миготятьІ
Маленькою зіркою стала
Їх багато і її не впізнать
Не побачити зірку найближчу
У небі всі близькі зорі ясні
Навіть на горі найвищій
Побачимо маму деколи в сні
ВІЩУНКА
Куку, куку. неспроста
У весняному ліску
Зозуля віщує літа
Своїм лунким , куку…
Мабуть віщунка має
Силу пророчу без меж?
Нам роки провіщає
Лиш за куку її стеж
Не про життя минуле
А літа майбутні навіщуй
Раз по оазу мудра зозуле
Сотню літ нам накукуй
У тебе років не мало
Віщуй частіше, не жалій
Може б сто літ ти вдало
Вділила б і сімеєчці моїй
А, може б ти зуміла
Додати і мені років
Віщуй зозуленько мила.
Щоб щасливо їх прожив
ДОКИ ЖИВЕТЬСЯ
Живіть доки живеться
Любіть ,доки кохається
Скоро все минеться,
В природі так відбувається
Кожний день проживайте,
Наче останній раз
Проблеми оминайте,
Хай не бентежать вас
Кожна чудесна днина
Мить земного иття
Щоб не була єдина
Радій реаліям буття
Гуляй, веселися вміру
Хвилини поволі йдуть
Не цурайся і кефіру
Бо на небі не дадуть
Там душі існують
Не живить їх тіло кров
Не бачать і не чують
Там Божа благодать й любов
Коли покинем цей світ?
Добре, що не знаєм
Поки ж зриваєм життя цвіт
І помирати не бажаєм
Шось мені здається,
Що життя потойбічного немає
Священик не зізнається
Бо й сам до ладу не знає
Літо 2021
Савчин О
В КРАЮ БАТЬКІВ
Вертаюсь знов і знову
Туди, де щасливо жив
За дитинством веселковим
Чомусь я дуже затужив
Сняться луки і городи
В озерцях смарагдова вода
Край, що зичить вроду,
Де минула юність золота
Бачу у сні солов'їне літо
Траву, по якій бродив
І річку сонечком зігріту
І дівчину, що там зустрів
Усе там згають про мене
Пригадають Усі літа оті
Що пролетіли так шалено
Наче з казки коні золоті
Нагадають літо те барвисте
Яке лиш там, в краю батьків
Високо у небі жайвір висне
Жаль, не повернути тих рокіа
Літо 2021
Савчин О
МЕНІ ЦИГАНКА ВОРОЖИЛА
Мені циганка ворожила
Життя активне та стрімке
Перст на лоба положила
І промовила таке:
Будеш жити ти не близько
Не там, де народивсь,
Йтимеш там, де слизько
Дививсь, не посковзнись
Лиш на добро надійся
В біді не поникай,
Боротися не бійся
Гордо голову тримай
Будуть радощі і горе,
Зазнаєш всього ти
Проблем буде море
Та зумієш їх пройти
Може статися й інакше
Не все я можу прорікти
Доля мінлива завше
То ж будеш за нею йти
Не могла циганка знати,
Відповідь таку я дам,
Не вдається долю відгадати,
Навіть астрологам - знавцям
ЗЛИВА
Духмяною росою
День тихенько згас
Гуляли ми з тобою
Лиш грім бентежив нас
По небу сполохи шугали
Безперервно грім гримів
Ми схованку шукали
Поки дощ не полив
Розгулялась громовиця
Зашумів в чеканні ліс
Вогнями ріже блискавиця.
Небо полум'ям навскіс
Прихистили вишні з айвами
Лиш соловейко ревнуваа
Слова були зайвими
Коли кохану цілував
Вона сміялась і пручалася
Мліла від ласкавих слів
Як кішка з мишею гралася
Під грім, що в небі гуркотів
Дощ під такт капав
шептали - Я тебе кохаю
Гулко грім підтакав
Коли піднялись до раю
Той юначий час
Під вишнями з грозою
Поєднав відтоді нас
Він долею одною
Лункий рокіт грому
Позначив щастям мить.
У сімейному житті простому
Гримить ,гримить ,гримить
ЗАЧЕКАЙТЕ РОКИ
Зачнкайте роки
Не втікайте стрімко
Дайте пожити, поки
Соловей щебече дзвінко
Поки серце щемить
За минулі літа
Час безворотньо летить
І спросу в нас не пита
Ще не час йти туди
Звідки нема вороття
Серце тисне в груди
Думи полонить каяття
Тривожить докір і сумління
За вчиненні помилки
Не вистачало терпіння
Коли "жаби вставляли палки"
В житті так ведеться
Ми розумні "після "
Коли все минеться
Тоді не доречна "пісня"
Не втікайте стрімко літа
Ми живемо не вічно
Дозвольте прожити до ста
Реально, не символічно
У житті не лише дві дати.
Що вибиті на хресті
Бувають скупі й багаті
Наповнені, грішні й пусті
Ми не квапимось туди,
Може й там класно
Віру в Творця розбуди
Щоб не піти завчасно
По закону согечко встає
Природа розквітає.
По закону листя облітає
Й пора року помирає
Та все ж, прийде час
Ляжем й ми під дати
Лиш на граніті нас
Будуть по них впізнавати
НАШЕ СЕЛО
Лелеки ,лелеки лелеки
Случ зажурився внизу
Переспіви пташині далекі
Навіки в собі пронесу
Тополі, тополі, тополі
На вуличках в'юнких села
Хліба колосяться у полі
І хвилями ліс виграва
Луки зеленії луки
Росами грає трава
В час тужної розлуки
Картинка ця ожива
Немовичі, в садочках хати
Наше рідне поліське село
Не смій його забувати
Без нього і нас не було
З тебе життя путь прокладає
Наша доля з тебе витіка
Про дитинство нам нагадає
Обміліла велика ріка
Стежина стежина, стежина
По якій вдаль втікають роки.
Настає та журлива хвилина
Коли кличуть додому батьки
І.ТАКЕ БУЛО
60-ті роки 20-го століття
У селі, Богом забутому краї
Творили комуністи жахіття,
Бив жінок активіст з клятої зграї
Не москадь, свій бригадир гнобив
На відоме прізвисько Гоша
Молоду матір бвтогом бив
Коли на землю сипала пороша
Прискакали вони на конях
Злісну саботажницю гнобити
Мама затремтіла, мов сонях
Не могла й слова мовити
Бив маму, бо редьку копала
Вдома на один день зосталась
Діти, малі, чистити помагали
Поки люта зима не застала
Не слухав він голосіння
Дітей і молодої мами
Горлав про колгоспне
насіння
Й лопату трощив ногами
Інший підтирач ногою кошика відкинув
Поки перший з нами розбирався
Тихенько огород покинув,
А потім і Гоша забрався
Таких героїв було не мало
Полонила тоді орда Україну
Вони колгоспи піднімали
Принісши в село голод і руїну
Ленінський ізм будували
Справно служили йому
Навіть своїх мордували,
Поголовно садили в тюрму
Була 'жизнь ' бідна і весела
В містах масло хотіли їсти,
То ж до краплі "доїли" села
Місцеві кляті активісти
Зараз, в наш час, син
Комуніст "правдивий"
Любить звіздіти він
Який "ізм" справедливий
Літо 2021
О. Савчин
ЖИТТЯ УЖЕ НЕ ТЕ
Десь мої розвіялись тумани
В село все рідше приїжджаю
Не впізнають немовичани
Багатьох і я уже не знаю
Не ті дерева й солов'ї
У селі асфальтова дорога
По черзі ровесники мої
Відходять від свого порога
Життя пливе не так
Душа відчуває втому
Залишився втрати знак
Все тяжче їхати додому
Щемить серце у тривозв
Не один десяток літ
Спочивають рідні в бозі
Зберігає погляд їх граніт
Батькові листи
Натрапив якось на старі листи
Під ними батьків підпис, дата
У них сховалось стільки доброти
Що й не можна зразу передати
Здорові ми, а все інше, то плітки
Сільска простенька мова
Любов'ю пройняті рядки
Про проблеми в них ні слова
Дитинство оживає в тих листах
Повертаюсь в найщаслиаішу пору
Бачу я стежину у лугах
І старий колодязь серед двору
Ожива вечір, коли спить село
І віє з луків терпким духом м'яти
І, як ми з братом і таке було
Йшли на копиці ночувати
Лежачи мрійно горілиць
Мандрували по небу зором
Той світ казково нам світивсь
І, як ніколи був просторим
З тих пір усе в житті було
Усе мені траплялось
Та іноді берізка ц джерело
Найріднішим у житті здавалось
Савчин О.
2014 р. Зима
Нема спору
Виросла вже доня
Дорослі аже й онучки.
Посивіли в тата скроні
Не водить їх за ручки
Не потрібні вже поради,
Мов життя інакше
Працював для них, заради,
Щоб жилося краще
Звісно, нема спору
Вони живуть інакше
Не будують на "руку скору"
Не думають про дальше
Тато надіється, що краще
Діти матимуть майбутнє
І звісно житимуть інакше .
Чим в сучасні будні
Працюватимуть, щоб жити
А не жити, щоб працювати
Хліб жувати, воду пити
І в злиднях арозябати
МЕНІ СНИЛАСЯ МАМА
Я плакав у сні, мені снилася мама
Наче пташина летить в небесах
Серце щемить, не загоєна рана
Бо мама приходить лише у вснах
Приходить лиш в снах моя мати
Простягає до мене руки свої
Щось хоче в потіху сказати
Та не чую я голос оідний її
Може гнівається рідна на мене
Що рідко з нею буваа при житті
І коли зів'яло її жито зелене
Не зміг вчасно до неї прийти
Прости мені ненько оцю вину
А я собі ніколи не прощаю
Назад життя не поверну
Хоч мами вже не має
СУМНІВ
Кохану не радував я квітами
Таке не прийняте в селі
Шуміли дерева аітами
Й ховали нас а вечірній млі
Про своє майбутнє мріяли
І не зважали ми на гріх
Вмить чужими стали ми
І ніхто не допоміг
Від нас ногами босими
Пішла любов у згадки й сни
Кохання родилось з осені
Та ледь дожило до весни
Цвітуть троянди а росах сяючи
Пломеніє сонцем ясен схід
Роки летять ,з пам'яті, змиваючи
Любові першої сердечний слід
Гризе сумнів донині
Давно було та все ж
Чому не признався дівчині?
Що кохав її вірно без меж
Не стало всього того
В літах згубилося тепло
А може а нас святого
Кохання й не було?
ВОДА
Білим, білим цвітом
Поле рясно зацвіло
Так приємно літом
Коли сіється тепло
В небі завис жайвір
Спекотне мариво бринить
Спрагло просить явір
Живого дощику на мить
Річка до себе манить
Барвами сонця виграє.
Кожен скупатись марить
Не в кожного змога є
Вода в ріці і в крані
Зовсім не тотожні
Усі миються у ванні
Купаються не кожні
У річці вода свята
Під сонцем з бризом
В трубі вже не та
Вбита хлором і залізом
Фрукти дуті ядом
Вода мутна з хлором .
Негода люта з градом
Нищать люд ізмором
Ще й знайшли Ковіда
Світу на додаток
Хай вбивають скиди
Генетичний спадок
16.06.2020
О. М. Савчин
СОН
Співали лунко солов'ї
І вогонь в душі палав
За звабливі очі я її
Лісовою мавкою назвав ..
Обнімав я стан дівочий
Лілеяв в тиху літню ніч
Таємничі і звабливі очі
Пестив ніжно віч на віч
Злились під сяйвом місяця
Нас з'єднав Чумацький шлях
Соловей від співу бісився
Кохана мліла на руках
В серці дурманіє літо
В душі вогонь горить
Тріпоче дівчина тендітно
Шкода, приснилося на мить
Сниться мавка та мені
Як пливе травою, по росі
Блистять квіти росяні
Пропав сон дорогою
Все вмить втекло
Смутком і тривогою
Давно все відцвіло
СОН
Співали лунко солов'ї
І вогонь в душі палав
За звабливі очі я її
Лісовою мавкою назвав ..
Обнімав я стан дівочий
Лілеяв в тиху літню ніч
Таємничі і звабливі очі
Пестив ніжно віч на віч
Злились під сяйвом місяця
Нас з'єднав Чумацький шлях
Соловей від співу бісився
Кохана мліла на руках
В серці дурманіє літо
В душі вогонь горить
Тріпоче дівчина тендітно
Шкода, приснилося на мить
Сниться мавка та мені
Як пливе травою, по росі
Іскряться квіти росяні
Діамантами в її косі
...Пропав сон дорогою
Все вмить втікло р
Смутком і тривогою
Давно все відцвіло
Зібрано у вересні. 2021року
